Святитель Григорій Двоєслов, папа Римський

Святий Григорій1 народився в Римі близько 540 року в сенаторській родині, що вже давала Церкві понтифіків. Отримавши блискучу освіту, він став префектом Рима. Але Григорій, з юності схильний до навчання й святих книг, не задовольнявся адміністративною роботою. Тому по смерті батька він відмовився від посади, а свої величезні багатства роздав головним чином монастирям: шести на Сицилії й одному в Римі, заснованому в його власному палаці й присвяченому апостолові Андрію. У ньому ж Григорій прийняв постриг і став простим ченцем.

Живучи у цілковитому відстороненні від світу, він здобув свободу постійно спілкуватися з Богом і пізнав насолоду споглядання, несумісну з турботами світського життя. 3 усього майна Григорій залишив собі лише срібну миску для їжі. Якось у нього попросив милостиню купець, який розорився через аварію корабля. Григорій подарував йому свою миску і відтоді став зовсім вільним від будь-якої власності. За це Бог дарував йому силу творити чудеса.

Утім, йому недовго лишалося насолоджуватись монастирським спокоєм. Новообраний папа Пелагій (579-590) відправив Григорія посланцем до Константинополя, щоб спонукати імператора та патріарха втрутитись у справи Італії, пригніченої лангобардами. Григорій прожив шість років при дворі, провадячи чернече життя разом з іншими шістьма братами з монастиря св. Андрія, даючи придворним приклад простоти й доброчесності. Йому також довелося захищати традиційне вчення Церкви про воскресіння тіл, полемізуючи з аристотеліанським вченням патріарха Євтихія (552-565, 577-582) [19 квіт.].

585 року Григорій повернувся до Рима з дорогоцінними реліквіями. Він знов оселився у своєму монастирі, де невдовзі був обраний ігуменом. Шанований ченцями, святий по-батьківськи переймався їхніми турботами й піклувався про всі їхні потреби, духовні й земні, оберігаючи їхній спокій. Але він умів і виявляти строгість заради дотримання монастирських традицій. Так, Григорій звелів викинути на смітник тіло ченця, який до самої смерті ховав у келії три золоті монети. Та потім ігумен увесь місяць правив за нього Літургії і виблагав своєму учневі прощення від Бога. Завдяки такій суворості монастир Григорія став справжньою школою святості, і всі жителі вважали святого своїм спільним захисником.

Якось святий Григорій побачив, як на ринку продавали в рабство красивих білявих дітей, і схвильовано спитав, звідки прибули ці ангели у плоті. Дізнавшись, що вони прибули з Англії - землі, яка ще не чула Благої Звістки2, він розплакався й одразу вирішив відправитись туди з місією у супроводі сорока ченців. Три дні вони йшли пішки на північ, але їх наздогнали посланці папи з повідомленням, що народ повстав і вимагає повернення подвижника.

Протягом кількох наступних років Григорій був секретарем папи Пелагія II. Коли той помер від чуми в 590 році, клір, сенат і народ одностайно змусили його стати наступним папою, попри протести подвижника й звернення в Константинополь до імператора Маврикія.

Оскільки чума поширювалась, і Риму загрожував голод, святий закликав людей покаятись і визнати, що це покарання було послане Небом за їхні гріхи. Потім він очолив хресну ходу через усе місто. Стражденний народ супроводжували ченці й черниці з іконою Божої Матері на чолі. Розповідають, що скрізь, де проносили святу ікону, заражене повітря очищувалося. Над фортецею, що тепер називається замком Святого Ангела3, усі побачили архангела Михаїла, який тримав у руці меч і на їхніх очах повернув його у піхви. Коли чума відступила, Григорій знову спробував втекти від докучних почестей і сховався в печері. Проте його викрив стовп світла, що здійнявся над тим місцем. Святого силоміць повернули до Рима і 3 вересня 590 року його висвятили на папу.

На привітання святитель відповідав зі сльозами: "Ось обов'язки єпископа знов пов'язують мене зі світом ще міцніше, ніж це було в миру. Тепер я втратив глибоку радість справжнього спокою. Зовні це здається піднесенням, а внутрішньо це падіння... Коли я завершую денні труди, я намагаюсь прийти до чуття - і не можу: тягар суєтних турбот пригнічує мене".

Церква дійсно перебувала в невтішному стані: повсюдно уражена єресями, розколами, тиском варварів чи усобицями християнських князів. Коли у Римі настав голод, святий Григорій організував роздачу їжі й допомогу бідним. Кожного дня він частував за своїм столом дванадцять бідняків, яким сам мив руки. Він відчував особисту відповідальність за кожного, хто вмирав з голоду. Одного дня за трапезою милосердя з'явився тринадцятий гість, і на запитання папи відповів, що він - ангел Божий, посланий допомагати йому до кінця його служіння.

Григорій організував життя в папському палаці за зразком монастиря. Він приділяв велику увагу богослужінню й чинопослідуванням, заохочував вклонятися мощам святих, запровадив регулярні церковні процесії4, упорядковував молитви й читання літургійного року. Святий Григорій відомий як засновник так званого григоріанського хоралу, який був панівним стилем західного церковного співу у часи Середньовіччя і наразі відроджується в сучасній Римській Церкві5.

В усіх залежних від Рима Церквах Григорій уважно стежив за канонічним обранням єпископів, переслідував симонію й не дозволяв їм жити поза межами їхніх єпархій. За його ініціативою скликали Помісні собори для боротьби з єресями та зіпсованими звичаями. Святий Григорій опирався втручанню світської влади у справи Церкви і втручанню єпископів у справи монастирів. Його турбота охоплювала все. Папа сам проповідував у римських церквах, а коли цьому перешкоджали його часті хвороби, писав проповіді, щоб їх читали замість нього6. Окрім усіх своїх пастирських турбот, він листувався з усім християнським світом і ще знаходив час для написання духовних творів.

Понтифік був зодягнений у смирення Того, Хто сказав: Я покірливий і смиренний серцем (Мф. 11:29) Він називав священників своїми братами, а мирян - своїми сеньйорами. Усі свої листи підписував лише одним титулом "слуга слуг Божих", щиро вважаючи себе першим з-поміж грішників. Константинопольському патріарху святому Іоану Піснику [15 вер.], якому Помісний собор 587 року надав титул Вселенського Патріарха7, святий Григорій м'яко дорікнув, що жодний єпископ не може претендувати на владу, яка належить лише Вселенським Соборам і Церкві загалом8.

Оскільки Григорій всупереч власній волі був занурений у справи Церкви за часів постійних варварських вторгнень, йому довелося поширювати пастирську турботу на всі сфери громадського життя, ставлячи свій адміністративний талант на службу справедливості та євангельському духу. Коли лангобарди підійшли до воріт Рима і загрожували пограбувати місто, він виступив дипломатом і зміг не лише зупинити їх і досягнути перемир'я, а й за підтримки їхньої православної королеви Теоделінди сприяв наверненню цих варварів.

Долаючи внутрішні негаразди в Італії, Григорій виявив також і хист фінансиста, використовуючи ресурси Церкви для викупу полонених, робив значні пожертви храмам Святої Землі і монастирям в усьому християнському світі. Переконаний, що Церква може вижити у цьому світі тільки за молитовної підтримки своїх монахів, святитель щосили сприяв розвитку монастирів і закликав їх зберігати традиції святих отців, передусім, преподобного Венедикта Нурсійського. Папа Григорій написав його житіє і сприяв поширенню його Статуту на всьому Заході.

Святий Григорій тверезо і реалістично оцінював свій час. Підтримуючи добрі відносини з Константинополем і своїм другом імператором Маврикієм, він провадив активну діяльність щодо християнізації й освіти варварів, які тоді вже захопили майже всю західну Європу. Не забуваючи про юних англосаксонських рабів, яких він колись бачив на ринку у Римі, святий папа за першої можливості відрядив в Англію Місію (596 року). Вона складалася з сорока ченців на чолі зі святим Августином настоятелем монастиря святого Андрія. Нові апостоли отримали всебічну підтримку від папи. Дізнавшись про перші успіхи їхньої місії, він натхненно оголосив по всій імперії про навернення до християнства нового народу.

Широке листування святого Григорія красномовно засвідчує турботу цього доброго пастиря не лише про великі справи Церкви, а й про кожну малу вівцю 28 його духовного стада 23. Ані хвороби, ані незліченні клопоти папи не заважали йому трудитися у царині літератури. Протягом шести років понтифікату він закінчив свої Моральні повчання на Книгу Іова 29 розлогий коментар на священний текст. У ньому розгортається алегорична і моральна екзегеза, яка стане дуже поширеною протягом усього Середньовіччя. Тонко відчуваючи глибини людської душі, він описав усі аспекти християнського життя, від повсякденних проблем до найвищих духовних обріїв.

Також Григорій Двоєслов уклав книгу Чудес iталійських отців 30, де у формі співбесід із дияконом Петром він розповідає про подвижництво і чудеса сучасних йому преподобних отців, які жили неподалік від Рима. Свідчення про цих святих він почав збирати для повчання своїх ченців у монастирі святого Андрія, а згодом вони послужили для доведення, що і в його епоху, як і за часів апостолів, діє Той само Святий Дух, завжди й усім даруючи можливість єднання з Богом. Кожне оповідання завершується моральним або догматичним висновком, особливо в четвертій книзі, де Йдеться про життя душ після смерті й важливість церковних молитов полегшення для страждань грішників. Від іншої назви цього твору, Діалоги, походить прозвання святого Григорія - Двоєслов.

Диякон Петро, його секретар і довірена особа, присягав, що часто бачив Святого Духа у вигляді білого голуба, який диктував на вухо папі Небесні повчання. Святий Григорій також зізнавався, що інколи Святий Дух промовляв у його серці, підказуючи такі тлумачення Святого Письма, які ніколи раніше не спадали йому на думку.

Святий Григорій ніс служіння понтифіка протягом чотирнадцяти років, ніколи не перестаючи засмучуватися про втрату благ споглядального життя. Ще більше він переймався безладом і моральним занепадом, що його зазнала Церква внаслідок варварських вторгнень, аніж власними хворобами. А ці хвороби були настільки важкими, що впродовж більш як двох років святий Григорій був прикутий до ліжка, піднімаючись лише задля Божественної Літургії на великі свята.

Але він не просив у Бога іншої втіхи, крім вічного спокою, якого він і досяг 12 (25) березня 604 року, залишивши цей світ задля обителі святих. Та у спадок Церкві Григорій Двоєслов зоставив інституції і настанови, які й стали підґрунтям її блискучого майбутнього на варварському Заході, який вже тоді поступово навертався до християнства.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

1. У західній традиції його вшановують як Григорія Великого у числі чотирьох учителів латинської Церкви поруч із блаженними Августином та Ієронімом і святителем Амвросієм Медіоланським.

2. Британія була частково християнізована ще з апостольських часів, але часті вторгнення саксів призвели до повернення ідолопоклонства.

3. Кастель Сант-Анджело.

4. Вони проводяться по всій латинській Церкві 25 квітня і називаються Великою літанією, або Рогацією (від лат. rogare, "просити").

5. Сучасний григоріанський хорал є результатом злиття галльського репертуару із римською літургійною традицією, пов'язаною зі святим Григорієм, яку запровадили в Галлії Піпін Короткий і Карл Великий у VIII-IX ст. Всупереч поширеному уявленню, цей хорал був далеко не єдиним стилем церковного співу на середньовічному Заході. Його відродженням натхненно займався т.зв. Літургійний рух у Католицькій Церкві ХІХ-ХХ ст.

6. Завдяки цьому збереглася велика кількість його проповідей.

7. Цей титул вживався з початку VI ст. як ввічливе звернення, а з ІХ ст. став офіційним іменуванням патріарха Константинополя - столиці Візантійської ойкумени (тобто імперії, буквально "вселенної"). Отже, він не передбачає того всесвітнього домінування, на яке претендують єпископи Рима.

8. Так святий Григорій, повторюючи щодо цього погляд папи Пелагія, наперед спростував претензії своїх наступників на універсальну юрисдикцію в церкві.

Pоздрукувати матеріал