Священномученик Симеон, єпископ Персидський

У роки правління Шапура ІІ (309-378) кількість та вплив християн у Персії стали зростати. Тоді жерці перської релігії, маздеїзму, стали побоюватися за свої привілеї і заздрити християнам, тому звинуватили їх у змові з римським імператором проти «царя царів». У 340 році Шапур, який потребував значних коштів для ведення кампанії проти римлян, наказав подвоїти оподаткування християн, аби злигодні разом із жорстокістю збирачів податків змусили їх врешті відступити від віри.

Блаженний Симеон Барсаббае, єпископ Селевкії-Ктесифона, столиці Перської імперії, і предстоятель усієї Перської Церкви, відмовився підкорятися цьому наказу. Він написав цареві: «Ісус - Цар царів.

Вам не вдасться нас поневолити. Ми вільні люди і не станемо рабами людей. Наш Бог також і ваш Повелитель. Він Творець сонця і вогню, яким ви поклоняєтеся як богам. Ми ж не можемо поклонятися Його створінням як Самому Творцю. Він заповів нам: не беріть ані золота, ні срібла ... до своїх поясів (Мф. 10:9). У нас немає ні золота, щоб віддати вам його, ні срібла, щоб сплатити вам податок».

Отримавши листа, цар розгнівався і, підбурюваний придворними, наказав відтяти голови пресвітерам і служителям Христа, зруйнувати церкви, священні предмети передати в повсякденне користування та притягнути Симеона до суду як зрадника, який підтримував відносини з римлянами.

У той час як жерці за допомогою юдеїв руйнували церкви, святого Симеона схопили разом зі старими священниками Авделаєм (Авдаїклою) та Ананією. Закутого у важкі кайдани, його притягли до царської резиденції й поставили перед Шапуром. Біля входу в залу для аудієнцій єпископ не вшанував государя, як було прийнято, земним поклоном. Шапур розгнівався і зажадав пояснень, оскільки раніше єпископ дотримувався цього звичаю. «Досі я дотримувався звичаїв, тому що вони стосувалися шанування царської величі і від мене не вимагали, як тепер, відректися від Господа мого, єдиного істинного Бога», відповів єпископ.

Цар відкинув звинувачення, що жерці з люттю зводили на святого, аби запропонувати єпископу свою милість, якщо той поклониться сонцю. «Я не вклонився тобі, відповів Симеон, хоча ти прекрасніший за сонце, бо наділений душею і розумом. Як же я можу поклонитися бездушному сонцю? Є тільки один Бог Ісус Христос, розп'ятий на хресті! Він - Повелитель сонця і Творець людей. Коли Він страждав від рук Своїх ворогів, сонце, створене Ним, вдяглося у жалобу, як це робить слуга, коли вмирає його господар. Але на третій день Він воскрес у Небесній славі».

Цар пригрозив Симеону розправою над тисячами християн через його впертість, на що єпископ відповів: «Якщо ти проллєш невинну кров, як погрожуєш, то за це даси відповідь у день Страшного Суду. Просто я знаю, що жертви будуть царювати завдяки своїй смерті; але їхній вирок стане твоєю смертю. Що ж стосується мого власного життя, то можеш забрати його прямо зараз, стративши мене у такий спосіб, який буде приємним твоїй спотвореній волі!»

Шапур наказав знову кинути святого Симеона у в'язницю до наступного дня, чекаючи, що той змінить свою думку. Біля воріт палацу стояв старий євнух Усфазан, наставник царя і доглядач палацу. Він був християнином, але під час гонінь підкорився цареві і вклонився сонцю. Побачивши єпископа, шанобливо привітав його, але Симеон з огидою відвернувся і пройшов далі. Така відповідь відкрила Усфазанові очі на його вчинок; він у сльозах повернувся додому і поміняв придворний одяг на жалобний.

Шапур, дізнавшись про це, наказав привести євнуха і запитав про причини такої поведінки. «Я надів жалобу, - відповідав той, бо втратив довіру і Господа, і твоєї величності. Насправді я вклонився сонцю не з переконання, а лише для того, щоб зробити тобі приємність. Тому вдвічі справедливо, що я мертвий: бо відрікся від Христа й обдурив тебе. Я християнин, і більше не відречуся від істинного Бога!» Несамовитий від люті монарх наказав негайно відрубати євнухові голову. По дорозі на місце страти Усфазан попросив про останню милість за його вірну службу цареві протягом стількох років. Він побажав, щоби оповісник оголосив привселюдно, що його засудили до смерті не за скоєний злочин, а за сповідання Христа. Усфазан загинув від меча у Великий Четвер 341 року. Дізнавшись у в'язниці про цю новину, Симеон дуже зрадів і прославив Господа, Який воскрешає мертвих, навертає грішників і дає надію зневіреним. Він благав Бога наблизити спасенну годину. Всю ніч Великого Четверга подвижник простояв на молитві, здійнявши руки до неба. Його обличчя сяяло, і він молився так: «Яви Свою милість, Господи Ісусе, щоб у день і в годину Твоєї смерті я удостоївся випити Твою чашу! Нехай мої провини зціляться в Тобі, о, Шляху істини! Обтяжені члени мої нехай знайдуть в Тобі відпочинок, Христе, наш священний єлею помазання! У Тобі зникає скорбота душі моєї. Ти чаша мого спасіння; Ти осушиш сльози очей моїх, о наша розрадо і радосте наша!»


Наступного дня, у Велику П'ятницю, о третій годині святого вивели з темниці й привели до царя, який вкотре наказав йому вклонитися сонцю, але не домігся свого. «Поспішай із вироком, сказав царю Симеон, бо прийшов мій час взяти участь у святі. Трапеза готова і місце моє позначене». Промовляючи ці слова, він тримався благородно і велично, обличчя його так сяяло, що правитель не міг ним не захопитися, але під тиском жерців і знаті засудив Симеона на усічення мечем того ж дня.

Сотні єпископів, священиків, дияконів та ченців були кинуті в темниці міста. Виконуючи наказ царя, верховний жрець запропонував їм помилування, якщо вони вклоняться богу-сонцю. Усі одноголосно відповіли: «Смерть це дрібниця в порівнянні з нашою вірою. Наше життя ніщо в порівнянні з нашою любов'ю до Христа!»

Тоді було оголошено наказ стратити їх усіх на очах у Симеона. Не втративши сили духу, блаженний підбадьорював християн, подібно до матері братів Маккавеїв (2 Мак. 7), кажучи: «Будьте мужніми, брати, довіртеся Богу і не бійтеся. Господа віддали на смерть і Він живий. Коли ви помрете, як Він, тоді будете жити поруч із Ним. Зараз на вас очікує смерть, але знайте, улюблені, що наша смерть перетвориться на життя вічне, тоді як це життя для тих, хто відрікся від Бога, обернеться на вічну смерть. Ми проливаємо свою кров, а Він дає нам Своє Царство, радість і спокій».

У живих залишалися лише Симеон і два старих священники, яких схопили разом із ним. Коли з Ананії зривали одяг, щоб зв'язати, він затріпотів перед мечем. Пусаїк (або Фусік), управитель усіх ремісників Перського царства, чоловік могутній і поважний, який перебував неподалік, вигукнув: «Не тремти, Ананіє, не бійся! Зведи очі й ти побачиш світло Христове!» Його негайно схопили охоронці й поставили перед царем, страшенно обуреним тим, що один із його улюбленців став на бік християн. На питання Шапура Пусаїк відповів: «Так, я християнин і вважаю за благо померти з ними. Я відмовляюся від твоїх почестей, бо така смерть знамення радості». Збожеволівши від люті, Шапур наказав стратити його якнайжорстокіше: святому розсікли горло і вирвали язик через шию. Після цього стратили дочку Пусаїка, яка теж була християнкою.

Коли прийшов час страти святого Симеона, він помолився про навернення своїх катів і попросив Господа благословити довірені йому міста, оберігаючи вірних аж до завершення гонінь. Його обезголовили у Велику П'ятницю, о дев'ятій годині, як він і просив. Переказують, що в цю мить темрява вкрила Персію, і тих, хто бачив це, охопив великий страх.

Вночі християни поховали тіла блаженних мучеників. Згодом святий Маруфа переніс чесні мощі у свою єпископію, що отримала назву Міртірополь (Місто мучеників).

Мученицька смерть католикоса Персії ознаменувала початок великих гонінь. Протягом десяти днів жерці, користуючись спалахом гніву «царя царів», щоб вгамувати власну ненависть, знищували у сліпій різанині всіх християн, яких виявляли, навіть з-поміж придворних. Коли Шапур дізнався про загибель його улюбленого євнуха Азата, він був настільки пригнічений, що наказав припинити масове вбивство, а стратити лише єпископів і священників. Гоніння на кліриків і ченців тривали ще близько сорока років, аж до смерті Шапура ІІ (379). Вони прикрасили нетлінним дорогоцінним камінням весільне вбрання Перської Церкви.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

Pоздрукувати матеріал